На думку деяких дослідників, зокрема Тетяни Пассек, у племен трипільської культури землеробство було мотичним, підтвердженням чому є численні знахідки мотик. Водночас Сергій Бібіков вказував на орний характер землеробства з перелоговою системою. На його думку, форми трипільського землеробства визначалися вирощуванням злакових культур. Він підкреслював, що значні площі, необхідні для вирощування цих культур, не можливо було обробити вручну, тому для обробітку використовувалися примітивні рала, а тягловою силою були бики.
Стосовно матеріалу, виявленого в ході археологічних досліджень, який використовувався для обробітку землі, то він представлений в основному робочими частинами мотик, виготовленими з рогу оленя, а також роговими частинами палок-копачок. За підрахунками Галини Коробкової, трипільська сім’я з трьох робітників за день із допомогою таких примітивних знарядь праці могла обробити до 15-20 соток землі. Норма ж посівної площі для сім’ї з 5-7 осіб становила 1,8-3 гектара. Тобто для того, щоб засіяти таку ниву, сімейство мало працювати на полі 9-18 робочих днів, при умові, що кожного дня вони засіватимуть по 20 соток.
Одне трипільське поселення могло використовувати до 3500 гектарів земель, що давало змогу вести перелогову
систему землекористування. Основу перелогу складали ярі культури, а саме пшениця-двозернянка, голозерений ячмінь та горох. Теоретично можна припустити, що трипільці використовували трьохпільну систему землекористування. Збирання врожаю здійснювалося за допомогою серпів з лезами з крем’яних вкладень. Леза раннього та першої половини середнього етапу існування трипільської культури складалися з кількох пластин невеликих розмірів. Зокрема на ранньотрипільському поселенні в Луці-Врублівецькій було виявлено 144 таких крем’яних вкладення. На пізнішому етапі серпи являли собою зубчасте крем’яне лезо з однієї великої пластини, яке закріплювалося в дерев’яній або роговій оправі. Ранньотрипільський серп давав змогу зібрати за хвилину урожай на площі до 54 метрів квадратних, а пізньотрипільський – до 72. Для порівняння, продуктивність праці сучасним залізним серпом становить до 108 квадратних метрів за хвилину, що лише в 1,5 рази перевищує можливості пізньотрипільського крем’яного. Обмолот зернових здійснювався за допомогою ручної молотьби. Останнім часом виявлено вкладення до трипільських молотильних дошок. Це знаряддя праці представляло дві широких товстих дошки, нижня поверхня яких була забита в шаховому порядку крем’яними пластинами та відщепами. Під час молотьби така дошка, запряжена волами, проїжджала по снопах, вилущуючи зерна з колосків.
Зберігали зерно в зернових ямах, які зсередини обмащувалися глиною, або великих горщиках – зерновиках та піфосах. Обидва типи зберігання зерна ми маємо змогу побачити в експозиції «Старожитностей Поділля». Для перетирання зерна використовувалися зернотерки, які були представлені кам’яними дворучними курантами, а також кам’яними товкачами округлої форми, які використовувалися для подрібнювання зерен та облущування плівки з підсмажених зерен пшениці-двозернянки. За годину можна було переробити лише до 500 грам злакових культур.
Джерела-http://klyuch.com.ua/articles/history/zemlerobstvo-u-trypiltsiv/
